Судова практика Вищого господарського суду України. Справи зі спорів, що виникають у зв’язку з рекламною діяльністю: офіційне видання
Видавництво: 
Видавничий Дім "Ін Юре"
Рік видання: 
2013
К-ть сторінок: 
288
Формат: 
60х84 1/16
Обкладинка: 
тверда
Автор(и): 
За заг. ред. В. І. Татькова Упорядники: В. С. Москаленко, О. В. Марченко, О. В. Сколота
ISBN: 
978-966-313-484-0
Розділи: 
Ціна паперової версії: 30 грн.

Анотація

        Збірник складається з судової практики Вищого господарського суду України у справах зі спорів, що виникають у зв’язку з рекламною діяльністю за 2010 – 2013 роки.
        Це тематичне видання розраховано на суддів, адвокатів, юрисконсультів, працівників органів державної влади, науковців, студентів та широкий загал.

ЗМІСТ

Розділ 1.
Постанови Вищого господарського суду України 
зі справ у спорах, що виникають у зв’язку із розміщенням реклами
.
1.1.    Господарські суди дійшли безпідставного висновку, що розміщена стосовно відповідача інформація в мережі «Інтернет» на сторінках електронної версії книги «Промисловість та підприємництво України. Загальноукраїнський проект» не є рекламою.
1.2.    Спеціальна конструкція для розміщення реклами, встановлена відповідачем без отримання дозволу від служби автомобільних доріг, є самовільним встановленням рекламоносія.
1.3.    Господарські суди, встановивши, що лайт-бокс, з приводу якого виник спір про стягнення збитків та зобов’язання демонтувати його як рекламний засіб, не є рекламою, дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
1.4.    У разі якщо власник рекламного засобу не одержував дозволу на його розміщення, він не може бути розповсюджувачем зовнішньої реклами, а може бути лише рекламодавцем зовнішньої реклами при укладенні відповідного договору з її розповсюджувачем (особою, яка одержала на це дозвіл), у тому числі з використанням власних засобів реклами.
1.5.    У вирішенні питання щодо законності розміщення відповідних засобів зовнішньої реклами судам слід перевіряти, чи застосовуються до спірних правовідносин сторін положення Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», чи було належне звернення за одержанням відповідного дозволу у порядку, визначеному законодавством, та залишення його без відповіді у визначений законом строк.
1.6.    Особа, яка набула права власності на рекламний засіб або орендувала його, упродовж одного місяця з дня виникнення права власності (користування) на рекламний засіб звертається до робочого органу із заявою  про переоформлення дозволу. У період строку оформлення дозволу за тимчасове користування місцем розташування спеціальних конструкцій зовнішньої реклами, що перебуває в комунальній власності, справляється відповідна плата.
1.7.    Наявні в матеріалах справи ефірні довідки є належними та допустимими доказами надання рекламних послуг за договором, оскільки ні законодавством, ні договором не передбачено спеціальних вимог до форми та змісту ефірної довідки.
1.8.    Дозвіл на розміщення реклами не породжує цивільно-правових зобов’язань для сторін, зокрема, зі сплати коштів, а надає лише право на розміщення зовнішньої реклами за умови укладення відповідного договору.
1.9.    У разі зміни містобудівної ситуації, проведення реконструкції, ремонту, будівництва на місці розташування рекламного засобу, які зумовлюють необхідність зміни місця розташування рекламного засобу, робочий орган у семиденний строк письмово повідомляє про це розповсюджувача зовнішньої реклами, а у десятиденний строк з початку зміни містобудівної ситуації, реконструкції, ремонту, будівництва робочий орган надає розповсюджувачу зовнішньої реклами інформацію про інше рівноцінне місце.
1.10.    Оскільки виключне право власника свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак не поширюється на усі форми повідомлення новин і коментарів новин, то використання без дозволу позивача належної йому торговельної марки шляхом публікації на правах реклами в номері щотижневика статті разом із фотознімком одного з відділень банку, над яким розміщено відповідне позначення, є правомірним.
1.11.    Оскільки позивачем було здійснено коригування частини рахунків-фактур у зв’язку з розміщенням відповідачем соціальної реклами у відповідні періоди, тому господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, зокрема, що підстави для стягнення з відповідача цієї суми заборгованості відсутні, а позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
1.12.    Оскільки підставою для пред’явлення позивачем вимог про стягнення штрафу є трансляція реклами за певний період, позивач міг довідатися про своє порушене право протягом цього періоду, а тому позовну заяву подано із пропуском строку позовної давності.
1.13.    Висновки господарських судів про те, що розміщена стосовно відповідача інформація в мережі «Інтернет» на сторінках електронної версії книги «Промисловість та підприємництво України. Загальноукраїнський проект» має некомерційний характер та не є рекламою, не можна визнати такими, що ґрунтуються на фактичних обставинах справи.
Розділ 2. 
Постанови Вищого господарського суду України зі справ, що виникають у зв’язку із скасуванням дозволу та демонтажем рекламного засобу.
2.1.    Виявлення та документація наявних порушень у розташуванні рекламних конструкцій, внесення Товариству приписів щодо їх демонтажу та демонтаж мали місце протягом одного дня, тобто Товариству в порушення приписів п. 11.15 Правил розміщення зовнішньої реклами не було надано триденного строку для самостійного усунення порушення (самостійного здійснення демонтажу), що мало б допомогти запобігти завданню збитків у зв’язку з демонтажем.
2.2.    Господарські суди, розглядаючи вимоги про стягнення шкоди, завданої знесенням рекламних конструкцій, не встановили, чи мав позивач необхідний дозвіл (дозволи) на розміщення спірних рекламоносіїв  саме на тих ділянках (територіях), які зазначені в позовній заяві, чи не закінчився строк дії такого дозволу (дозволів) за станом на момент здійснення демонтажу, і чи підтверджується право власності позивача саме на спірні рекламоносії.
2.3.    Господарські суди, вирішуючи питання про визнання недійсним рішення виконавчого комітету про демонтаж рекламних носіїв, повинні встановити наявність у виконавчого комітету як суб’єкта, який здійснює контроль за додержанням Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою КМУ від 29 грудня 2003 р. № 2067, права приймати таке рішення.
2.4.    Розглядаючи вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої демонтажем рекламної вивіски, судам слід встановити наявність всіх чотирьох елементів складу правопорушення. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення за загальним правилом виключає настання відповідальності, передбаченої ст. 1166 ЦК України.
2.5.    Господарськими судами встановлено факт правомірності дій відповідача з демонтажу спірних рекламних конструкцій, з огляду на відсутність у позивача відповідних дозволу і погодження на їх розміщення, та правомірності дій відповідача з їх вилучення, оскільки на час демонтування не було відомо дійсного власника цих конструкцій.
2.6.    Оскільки після закінчення місячного строку для отримання дозволів відповідальність за законність встановлення рекламних конструкцій несе відповідач, то рекламні конструкції зберігалися позивачем з вини відповідача, а отже наявні правові підстави для часткового задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача збитків у вигляді плати за зберігання рекламних щитів.
Розділ 3. 
Постанови Вищого господарського суду України зі справ, що виникають із договорів про розміщення рекламних засобів та надання рекламних послуг.
3.1.    Власник місця розташування рекламного засобу не позбавлений права порушити у встановленому порядку питання щодо стягнення штрафу за несвоєчасне повернення такого місця або про відшкодування збитків.
3.2.    За відсутності доказів внесення змін до договору, зокрема, у вигляді додаткової угоди, про зміну розміру плати за тимчасове користування місцем для розміщення рекламного засобу, підвищення плати за договором в односторонньому порядку є безпідставним, як і пред’явлення цієї плати до стягнення разом з нарахованими штрафними санкціями.
3.3.    Неповна оплата рекламної кампанії замовником не свідчить про його відмову від договору про надання рекламних послуг та не має наслідком сплату штрафу, оскільки умовами договору передбачені інші наслідки несплати чи несвоєчасної сплати рекламних послуг замовником.
3.4.    Закінчення строку дії дозволу місцевої ради на тимчасове розміщення рекламних конструкцій є підставою для припинення договірних відносин та, відповідно, демонтажу рекламного засобу, якщо у договорі передбачено, що моментом закінчення строку його дії є закінчення строку дії відповідного дозволу.
3.5.    Якщо сторони в умовах договору передбачили інший порядок визначення площі місця розташування рекламного засобу, ніж встановлений у Типових правилах розміщення зовнішньої реклами, до правовідносин про стягнення заборгованості слід застосовувати вимоги статей 6, 627 ЦК України.
3.6.    Оскільки позивачем не надано доказів відмови від договору про виготовлення та монтаж реклами та виявлення допущених у роботі відступів чи недоліків і не доведено істотного порушення договору, то відсутні підстави для розірвання спірного договору.
3.7.    Надання місця для встановлення рекламоносія не є послугою в розумінні ст. 901 ЦК України, а отже на правовідносини сторін зі стягнення заборгованості за договором про тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів не поширюються норми статей 901, 903 ЦК України.
3.8.    Господарські суди правомірно задовольнили позовні вимоги про визнання недійсними договору та додаткової угоди з огляду на те, що надання місць для розміщення зовнішньої реклами у користування розповсюджувачам зовнішньої реклами належить до компетенції власників таких місць, а нормами законодавства відповідачам надано повноваження на укладення договорів на право тимчасового користування лише місцями (для розміщення рекламного засобу), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва.
3.9.    Оскільки позивачем не надано доказів відмови від договору про виготовлення рекламних конструкцій типу «білборд» та встановлення останніх над проїзною частиною автодороги чи його розірвання, господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення первісного позову в частині повернення суми попередньої оплати за таким договором.
3.10.    Судом першої інстанції надано належну правову оцінку обставинам справи, які свідчать про факт надання позивачем відповідачу послуг на рекламу та просування послуг та товарів під знаком для товарів та послуг відповідача, а отже й виникнення у останнього обов’язку оплатити надані позивачем послуги, незважаючи на непідписання уповноваженим представником відповідача додатків до договору.
3.11.    Товариство, дізнавшись про скасування рішення виконкому міської ради, яким було затверджено Порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади, повинно було звернутися до робочого органу (позивача) з приводу внесення змін до договору в частині визначення рівня місячної плати за користування місцями розміщення рекламоносіїв, проте безпідставно припинило (частково або зовсім) внесення плати за користування ними.
Розділ 4.
Постанови Вищого господарського суду України зі справ, що пов’язані із недобросовісною рекламою (недобросовісною конкуренцією).
4.1.    Дії органу місцевого самоврядування з надання окремому суб’єкту господарювання, який є конкурентом інших рекламних агентств на ринку зовнішньої реклами, повноважень робочого органу з ведення переліку місць розташування спеціальних конструкцій зовнішньої реклами у місті, а також права використовувати плату, що надходить від інших суб’єктів господарювання за тимчасове розміщення спеціальних рекламних конструкцій, на реалізацію своєї поточної діяльності та розвиток підприємства і, відповідно, права не сплачувати обов’язкових щомісячних платежів за розміщення власних спеціальних конструкцій, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.
4.2.    Використання реклами, яка вводить споживачів в оману, є недобросовісною конкуренцією стосовно конкурентів, оскільки може завдати їм шкоди, зокрема, у зв’язку із скороченням кількості покупців та, відповідно, зменшенням товарообігу й доходу.
4.3.    Посилання скаржника в касаційній скарзі на те, що реклама, яка була надрукована в періодичному виданні (газеті), не мала жодного впливу на відвідувачів (споживачів), не взяті до уваги судом, оскільки органами АМК України встановлено факт вчинення порушення конкурентного законодавства, а саме введення потенційних покупців в оману, тоді як для притягнення до відповідальності суб’єкта господарювання достатньо лише самого факту вчинення такого порушення.

4.4.    Поширенням інформації, що вводить в оману, є, зокрема, повідомлення невизначеному колу осіб неправдивих відомостей шляхом розміщення недобросовісної реклами.

4.5.    Недобросовісною рекламою є, зокрема,розміщення недостовірної інформації щодо досвіду надання послуг.

4.6.    Відповідно до ст. 28 Закону України «Про рекламу» публічне спростування недобросовісної та неправомірної порівняльної реклами здійснюється добровільно або за рішенням суду за рахунок винної особи в такому самому порядку, в якому вона була розміщена.
4.7.    Для кваліфікації дій суб’єкта господарювання, що полягають у замовленні, розповсюдженні реклами, забороненої законом, за ознаками ст. 151 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» необхідно встановити не лише факт поширення інформації, що вводить в оману, а й вчинення відповідних дій саме в конкурентних відносинах.
4.8.    Оскільки з тексту рішення АМК України вбачається, що зовнішня реклама була розміщена «поблизу» смт на узбіччі траси, тобто поза територіальними межами досліджуваного в рішенні ринку, а також в рішенні відсутні фактичні дані про те, що ця реклама була спрямована для повідомлення обсягу телекомунікаційних послуг безпосередньо споживачам — мешканцям смт, але не колу споживачів, що рухалися трасою, відтак конкурентне середовище, в контексті якого слід перевірити дії позивача, не обмежується послугами телекомунікаційних провайдерів на території смт.
4.9.    Господарські суди, встановивши те, що фізична особа — підприємець є власником білбордів, на яких було розміщено рекламу із зазначенням адреси аптеки, власником якої є позивач, а також те, що зміст цієї реклами не відповідає фактичному рівню цін у названій аптеці, дійшли обґрунтованого висновку про те, що рішення АМК прийнято відповідачем у межах наданих йому повноважень та з дотриманням приписів чинного законодавства.
4.10.    Суди дійшли правильного висновку, що поширена позивачем інформація щодо терміну підготовки водіїв, розміщення на офіційному веб-сайті автошколи та на рекламних носіях при вході в автошколу не впливала на діяльність інших суб’єктів  господарювання, які надавали аналогічні послуги.
4.11.    Поширення Товариством рекламної інформації стосовно умов надання послуг доступу до мережі «Інтернет», яке не містило суттєвих умов акції у повному обсязі, що могло вплинути на наміри  споживачів на обрання послуг саме цього Товариства, є порушенням законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, передбаченим ст. 151 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції».